ПОДВИГ І ТРАГЕДІЯ ІВАНА ХИТРИЧЕНКА

Люди твої, Радомишльщино

25 жовтня виповнилося 110 років з дня народження нашого земляка, колишнього командира одного з найбільших в СРСР Київського партизанського з'єднання

Сімдесят років тому, в ніч з 4 на 5 серпня 1943 року, переправившись через Тетерів і Мику, 1200 бійців і командирів Київського партизанського з’єднання з кількох боків увірвалися в окупований гітлерівцями Радомишль, розгромили ворожий гарнізон і поліцейську управу, звільнили бранців місцевої тюрми, спалили підготовлені до відправки для потреб вермахту сіно, солому, два мости, багато новенької сільськогосподарської техніки, якою фашисти мали намір зібрати врожай, захопили багато продовольства, яке роздали населенню. Радомишляни думали, що то повернулася Червона Армія. Партизани прискорили визволення Києва, але вранці з піснею «Партизанские отряды занимали города» народні месники, очолювані Іваном Хитриченком, організовано залишили місто. Воювати на Київщині і Житомирщині, під носом у гітлерівського командування, яке щомиті могло надіслати карателів, було дуже важко. Подібну зухвалість – захоплювати міста і районні центри – могли дозволити собі хіба що уславлені партизанські ватажки Сидір Ковпак, Михайло Наумов. Восени того ж року з’єднання Хитриченка допомагало громити ворога захисникам Лютізького та інших дніпровських плацдармів, взяло штурмом райцентр Новошепеличі на півночі Київщини. За ніч партизани разом з місцевими жителями збудували наплавний міст через річку Прип’ять, по якій переправилися на правий берег бронетехніка і війська 13-ї армії під командуванням генерала Пухова. Це значно прискорило визволення Києва, столичної області і Житомирщини.

ДУРНИЙ ПАН

В жахливі роки громадянської війни, вітри історії пошарпали Радомисль добряче, влада в місті змінювалася декілька разів. 

На початку травня 1918 р. місто зайняли німці. Німецький гарнізон у кількості 500 військових і загін гайдамаків розташовувався в будівлях, де нині школа №5, у центрі міста.

КРАЄВИДИ МОЄЇ ПАМ’ЯТІ

Краєвиди завжди з’являються не очікувано, зненацька. Ті краєвиди, ті місцини, що у якийсь момент були твоїм притулищем існування, твоїм споглядальним простором усіляких форм, що мали також свої імена і здавалися поставленими біля тебе назавжди – для твого все надходження та пізнання. Така бо ваговита устійненість і непорушність хати, погрибника, вишнево-яблуневого саду, городу, що спускався з горба аж у зелений берег Мики. З білими лілеями, очеретом, осокою, рогозом, м’ятою, співом очеретянки. Тих краєвидів однак тепер можна сказати не має. Майже все зникло з очей, подалося кудись у величезну невідомість. Іноді вони припливають у сни, подеколи котрись із цих забутих пейзажів, якась місцина постає перед очима уяви з такою правдивою реальністю і з такою глибинною присутністю, каже тобі про себе, що було в гріх твердити, ніби тепер у величезному безкрайньому просторі, де скільки завгодно місця для всіляких речей, їх зовсім не має.

ГАЗЕТЫ «РАДОМЫСЛЯНИНЪ» - ЭНЦИКЛОПЕДИЯ ИСТОРИИ РАДОМЫШЛЬЩИНЫ

В уездном городе Радомысль, Киевской губернии, Российской империи, 1 июля 1912 года вышел первый номер газеты «Радомышлянинъ». Газета печаталась на протяжении почти пяти лет, до 29 апреля 1917 года. На протяжении всего этого времени неизменным редактором и издателем был Х.М. Фельдман. Печаталась в типографии И.А. Пекара по улице Большая Житомирская №  37.

ДУХОВНІ ОБЕРЕГИ РАДОМИШЛЬЩИНИ

Про Великого Кобзаря, здавалось, вже чимало написано. Однак ніколи, мабуть не вичерпається інтерес ні наших сучасників, ні прийдешніх поколінь до великого сина України. Він завжди з нами у наших діях і помислах. Чимало цікавого пов’язано з іменем Т.Г. Шевченко, є і в Радомишлі і в районі. Деякі дослідники життя Тараса Григоровича припускають, що в 1846 році повертаючись з Житомира до Києва він проїздив через Радомиcль та Білогородку. На жаль, документально це не підтверджено. Однак більшість шевченкознавців вважає, що поет їхав шляхом, який вів із Коростишева на Брусилів та Бишів, й тим більше, що в Брусилові в нього повинна була бути зустріч особистого характеру. Так чи інакше, а Радомишльщину в її повітових межах Кобзар оминути не міг.

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ФРОНТОВИЧКА, ЛЮДИНА, ПАТРІОТ!

30 вересня відзначає свою 97 осінь, ветеран ВВв, учасник бойових дій, ветеран праці, полковник у відставці Віра Олександрівна Сінькевич.

Народилась 30 вересня 1916 року в селі Мініно (нині Леніно) у багатодітній селянській родині. В 1922 році сім’я переїхала в Радомишль, де Віра Олександрівна закінчила Радомишльську середню школу № 1 в 1932 році. Потім навчалася в Харкові в технікумі трикотажної промисловості. В 1937 році повертається в Радомишль, працювала в райкомі комсомолу, де займала посаду завідуючої відділом шкільної молоді. Вийшла заміж за Леоніда Сінькевича, який на той час працював відповідальним секретарем районної газети «Соціалістична перемога». 

В 1939 році, коли була приєднана Західна Україна до Радянської України, подружжя Сінькевичів Леоніда і Віру направили в Львівську область м. Мосціск, там Віра Олександрівна працювала у військоматі. Коли почалася війна вона повертається до Радомишля. 

Батько Гончаренко О.Т. був залишений райкомом партії для підпільної роботи. Його хтось видав німецьким властям. Коли фашисти його підстерегли, та він кинув з обох рук гранату у фашистський натовп. Було вбито двох офіцерів і поранено жінку з натовпу. Фашисти тут же розстріляли Гончаренка Олександра Терентійовича. Коли натовп розійшовся Гончаренко лежав посеред площі і стікав кров’ю. Звідти його забрав фельдшер райлікарні Олександр Охріменко. Лікар Микульський зробив все щоб врятувати йому життя, але він помер. Увечері покликали матір, загорнули тіло в лікарняні простирадла і закопали без домовини на кладовищі за електростанцією. Могили Гончаренка О.Т. і досі не знайшли. Так загинув батько Віри Олександрівни.

НАРОДНИХ МЕСНИКІВ ЗВИТЯГА

22 вересня 2003 року в Україні вперше відзначався День Партизанської Слави.

Дата 22 червня народила другу дату – 22 вересня. Часова відстань між ними - три місяці. Саме того дня С,А. Ковпак підписав наказ № 1 про створення штабу та бойових груп партизанських загонів в Путивлі.

Велика Вітчизняна – це гігантський розмах партизанського руху. Можна сказати що загарбникам прийшлося воювати на два фронти ще задовго до висадки союзників в Нормандії.

За багаторічну часто драматичну історію нашої Батьківщини найтяжчі випробування випали на долю українського народу саме в 1941-1943 рр. Мільйони наших співвітчизників пройшли через пекло війни, сотні тисяч зазнали фізичних і моральних знущань на рабських роботах у фашистській Німеччині у застінках Гестапо. Мільйони фронтовиків – українців полягли в боях.

РАДОМИШЛЬСЬКИЙ НАРОДНИЙ ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ

Цей будинок, який знаходиться на розі вулиць Малої Житомирської та Міськради, знають далеко за межами Житомирської області. В 1959 році було створено краєзнавчий музей, якому в 1970 році було присвоєно почесне звання «народний». З 1959 року в цьому будинку знаходиться історико-краєзнавчий музей міста Радомишля. Будівля споруджена в кінці ХІХ століття невідомим архітектором, використано мотиви класицизму. Він вніс в життя міста певний колорит і різноманіття. Будинок належав Гореншейну Герарію Нафтуловичу купцю першої гільдії. Це був один з багатьох прибуткових будинків, які належали в місті Горенштейну.

ВИДАТНИЙ ШЕВЧЕНКОЗНАВЕЦЬ М.І.МАЦАПУРА

Велику подвижницьку працю у вивченні та збереженні творчого спадку Великого Кобзаря зробив наш земляк – видатний шевченкознавець, мистецтвознавець і музеєзнавець Микола Іванович Мацапура, який був першим директором Державного музею Т.Г. Шевченка в Києві.

Народився М.І.Мацапура 10 серпня 1900 року в Радомислі. Батько, Іван Ананьєвич, мав декілька робітничих професій, тож побудував для сім’ї два будинки по Великій Житомирській. Працював Іван Ананьєвич в Радомисльському лісництві. Мати М.І.Мацапури, Тереза Романівна Подковінська, походила із шляхетського роду. Довкола охайних будинків був фруктовий сад, серед дерев багато квітів, бузок, кущі калини. Зачарований садом і лісом. На все життя зберіг М.І.Мацапура любов до поліської природи.

НЕ ЗАБУДЕМО, ЩО МИ, БРАТТЯ, КОЗАЦЬКОГО РОДУ

У дивному і різнобарвному світі колекціонерів є й філокартисти. Філокартія – колекціонування поштових листівок. Старих і нових, з ідеологічним відбитком і без нього. Але в будь-якій листівці віддзеркалюється час, доба, в яку вона з’явилася на світ. І нерідко саме завдяки таким невеличким реліквіям тримається зв'язок поколінь. Наприкінці 1917 року в Києві, в період Центральної Ради було надруковано на обгортковому папері поштові листівки з портретами українських гетьманів і поруч тексти. На звороті листівок напис – Видавництво «Вершигора», Київ, вул. Львівська, 33, помешкання 28. Листівок випустили 10 типів, їх видавали під номерами, наклад кожної з листівок невідомий. Адже біля портрета Богдана Хмельницького (№5) на листівці надруковано статті історичного переяславського трактату, на умовах якого року 1654 січня 8 дня Гетьман України «пристав до спілки з Московщиною».

РАДОМИШЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. МОСТИ.

Ще на початку ХVІІ століття річки Тетерів і Велика Мика (як тоді її називали), були набагато повноводнішими ніж нині. Вниз по Великій Миці, а потім Тетеревом і Дніпром  до Києва пливли баржі, завантажені виробами ковальського ремесла, швацького ткацтва із простого чорного і сірого сукна і полотна, збіжжя, папером з Папірні. Було багато будівельного і дров’яного червоного і чорного лісу, якого сплавляли по річці.

РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. БУЛИ КОЛИСЬ КУПАЛЬНІ

Для когось поштові листівки – це звичайні клаптики паперу з малюнками, що дають змогу відіслати листа.  А от філокартисти, які створюють з них цілі колекції, вважають листівки за достеменний скарб і головне - роблять з них такий.  Багато  цікавого може розповісти звичайна поштова листівка допитливому досліднику.  Існує три листівки , які розповідають про відпочинок радомислян.  На двох зображено, як городяни в літній день відпочивають на човнах. В місті  Радомисль була човнова станція, де можна було взяти човен на прокат на любий час. Листівки чорно-білі, хоча зустрічаються тоновані в зелений, чи коричневий  колір.

УЕЗДНЫЙ ГОРОД РАДОМЫСЛЬ КИЕВСКОЙ ГУБЕРНИИ НАЧАЛА ХХ ВЕКА

Город Радомышль Житомирской области, до 1918 года ХХ века Радомысль уездный город Киевской губернии Российской империи, находится на 50 30' северной широты и 29 15’ восточной долготы. Радомысль начала ХХ столетия вельможно раскинулся на высоких холмах. Издавна Радомышльщина удивляла своей красотой: прозрачная до неправдоподобия река Мыка, песчаные отмели, вокруг окруженный лесом – могучие дубы, стройные сосны, пахучие липы и развесистые яворы.

РАДОМЫСЛЬ НА ПОЧТОВЫХ ОТКРЫТКАХ

Трудно представить себе нечто более привычное и будничное, чем обыкновенная почтовая открытка! Ей чуть больше ста лет. Открытые письма стали выпускаться с 1871 года, а видовая с 1895 года. Сейчас мы с особым вниманием смотрим на старые открытки. Они помогают понять тех, кто их создавал, покупал, рассылал родным и знакомым, или бережно хранил для будущего. Среди массы открыток особняком стоят те, что изданы в Радомысле с видами города. Провинциальные города более сердобольные и открытые, чем большие промышленные мегаполисы. В нашем удивительном и разнообразном мире есть люди, которые собирают старые открытки. Это увлекательное занятие называется — филокартией. Обыкновенная почтовая открытка является одним из самых простых способов общения между людьми. На первый взгляд может показаться, что маленькая скромная открытка не смогла внести существенный вклад в культуру. Но ведь на протяжении столетия является как-бы своеобразным летописцем истории и культуры. К сожалению почтовые открытки с видами Радомысля еще не стали предметом систематического исследования. Старые почтовые открытки представляют определенный исторический и культурный интерес. Ведь только иллюстрированные почтовые открытки сохранили облик города и его неповторимую ауру. Ибо революции, пожары, войны все изменили. Чиновники и депутаты тихо и мирно сумели провести дело таким образом, что богатства растаяли, город пришел в упадок или постыдное запустение. Известно, что в царской России выпускалось много фотооткрыток с видами городов народных типов, бытовых и сценок. На открытках четко видны любопытные подробности, характеризующие время. Собиратели знают, что и сегодня попадаются в семейных альбомах красочные виды губернских и уездных городов. До большевицкого переворота 1917 года в царской России было издано сотни тысяч видовых открыток разных городов, местечек и сел. Особенно интересны видовые открытки города Житомира и области. Открытки издавались большими тиражами и приносили немалый доход типографиям. Сюжеты, изображающие виды старого Радомысля, часто повторяются. Мной за многие десятилетия было собрано 22 вида почтовых открыток, изданных типографским способом. Все они были изданы в типографии, принадлежащей Элю Иосифовичу Заездному, в типографии работало 8 человек.

ІСТОРІЇ ІЗ ІСТОРІЇ

Цікаві історії розповідав Микита Михайлович Мельник, котрий проживав по вулиці Борщагівський. Багато років, він працював водієм вантажівки в АТП. До війни возив дубові бочки з пивом у Київ. За сумісництвом йому довелось бути експедитором. У центрі столиці по вул. Свердлова (Микита Михайлович пам’ятав тільки стару назву вулиці) стояв власний магазин Радомишльського пивзаводу. Досить часто у Святошині водія зупиняли торгівці євреї. Вони переконливо просили продати пиво оптом. Він приїздив за вказаною адресою до пивниці. Там вантажники оперативно вивантажували пиво й заповнювали кузов порожньою тарою. За накладними платилось. А водієві окремо виплачувався «навар». Виявляється кмітливі комерсанти попередньо вивішували оголошення, що такого то числа у продажу буде Радомишльське пиво. З ранку утворювалась велика черга. Із першої бочки дійсно продавали Радомишльське, а потім кілька бочок Київського. Марка і реклама нашого пива діяли безвідмовно. В наш час в Києві неподалік від станції метро «Шулявська» є пивний бар. За спиною бармена, високо над торговою стійкою великими літерами напис – якщо хочеш, щоб стояв, як дишель, пийте пиво Радомишель.

ТОРГОВЫЙ ГОРОД – РАДОМЫСЛЬ

Город Радомысль основан как митрополическое местечко униатских митрополитов в начале XVIII века. После присоединения правобережной Украины в 1795 году к Российской империи становится уездным городом Волынской, а с 1797 года Киевской, губернии. Из книги, хранящийся в национально-исторической библиотеке г. Киев, «Статистические описания Киевской губернии» Фундуклей: «До присоединения западных губерний к империи этот город вместе со значительным числом принадлежащих к его округу селений составлял собственность униатских митрополитов, которые имели в нем свое пребывание. Следовательно, Радомысль не был, подобно другим Киевским городам, вольным или привилегированным местом и не пользовался Магдебурским правом. По упразднению униатской митрополии в 1795 году Радомысль поступил в казенное ведомство».

ПОШУКОВЦІ СКАРБІВ

Повільно цього року входила в наше життя весна, холод довго не поступався теплій погоді. Але пробудження весни від суворої зими вже тоді було відчутне і давало знаки на кожному кроці. В сірих калюжах купались метушливі горобчики. На протязі багатьох днів стояла нестерпна спека, що так набридла як і холодна весна. Цей рік радомишляни запам’ятають як весну, що була зимою. У мене є досить дивна звичка: пити каву на свіжому повітрі. Може через те, що палю, а може – дворянське виховання (у дворі виховувався). Отож, п’ю каву надворі, потягуючи сигарету. На шляху, метрів за чотири від мене, поволі й тихо зупинився чорний джип. «Багатий Буратіно», – промайнула думка. З авто вийшов чоловік – нижчий середнього зросту, якоїсь непримітної зовнішності. Не привітавшись мовив: «Я до тебе».

ЗАРАБОТОК ПО-РАДОМЫШЛЬСКИ

В городе, в микрорайоне Толбухина, произошла занятная история с одной собакой. Владельцы трехлетней овчарки уехали на отдых на несколько дней и оставили животное в квартире. Конечно, они позаботились о его пропитании: разложили дневные порции в пять разных мисок. И даже были настолько предусмотрительны, что на каждой миске крупными буквами написали названия дней – от понедельника до пятницы. Однако собака оказалась малограмотной или близорукой, но в первый же день она сожрала весь недельный рацион. А в среду так выла от голода, что соседи вызвали милицию.

ДОЛІ УДОВИНІ…

6 грудня 1943 року є вагомою датою в історії нашого краю. Цього історичного дня Радомишль і ряд населених пунктів району, розграбовані і поруйновані, були остаточно звільнені від німецько-фашистських загарбників. Наслідки окупації були жахливими:окупантами було вбито 3815 громадян, сотні дітей, 1185 юнаків і дівчат були вивезені на примусову працю до Німеччини. Загальні збитки, завдані району, становили 686 мільйонів карбованців за тодішнім курсом.

ФІЛОСОФ

Багато років поспіль біля кінотеатру у самому центрі міста щодня, о шостій вечора, з’являвся недбало вдягнений чоловік, до якого одразу ж зліталися голуби і сідали йому на руки і плечі. Він діставав з величезних кишень хліб - і годував їх з рук. Також довірливі  птахи живилися розсипаним ним зерном і насінням.  І літали пташки, воркували, очі радували. Голуб – емблема миру, голубів українці люблять, як символ чистоти, вірності, краси. Ці птахи – неодмінні жителі та окраса багатьох великих міст і малих містечок. Колись в Радомишлі голубів було набагато більше ніж сьогодні. Жили вони під дахами двоповерхових хрущовок і багато неприємностей завдавали їх мешканцям, селячись на горищах. Як тільки з ними не боролися, - нічого не допомагало. Та на початку дев’яностих років, коли життя стало важчим, в той, так званий, купонний період, коли замість грошей в обігу були папірці-купони, декотрі голодні мешканці переловили голубів і з’їли їх. Дійшло до того, що в місті голубів не лишилося,  тільки дві дикі голубки гніздилися під дахом кінотеатру.

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

У цьому році весна дуже не розгулялася. Такої холодної затяжної не пам’ятають навіть старожили. В один із небагатьох сонячних днів у центрі міста я зустрів знайомого. Кличка в нього «Ганс», на підтвердження цього навіть «наколка» на правиці. Цього хлопця, котрий їздить на заробітки в Москву, я добре знаю, а особливо його батьків.

Привітавшись він несподівано спитав:

- А ти знаєш що сьогодні за день?

СПРАВКА-ХАРАКТЕРИСТИКА Радомышльского района Житомирской области

Досліджуючи в 2001-2002 роках Радомишльський район у складі кількох фольклорно-етнографічних експедицій, організованих Центром фольклору та етнографії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, я зіткнувся з цікавими розповідями-свідченнями місцевих жителів про діяльність вояків УПА, червоних партизан та каральні операції «козачків» на Житомирщині. Порівнюючи зібрані матеріали з історичними джерелами,переді мною відкрилася реальна картина героїчної боротьби земляків-полісян за свободу та незалежність України, що велася в період національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. та протягом 1941-1955 рр.

КЛАДЫ РАДОМЫСЛЬСКОГО УЕЗДА

До октябрьского переворота 1917 года Радомысльский уезд состоял из 8 местечек, 88 сел, 282 деревень, 118 хуторов, 9 ферм, 5 выселков, 8 еврейских колоний, 173 немецких колоний, 42 урочищ, 35 слобод, 12 фольварков, 2 лесных сторожек и 1 лесной конторы, всего 683 населенных пунктов. Радомысльский уезд был самым большим в Киевской губернии и занимал площадь 8436 кв. верств. В Национальной исторической библиотеке Украины в Киеве хранится уникальная книга Н. Беляшевского “Монетные клады Киевской губернии”, г. Киев, 1889 год. В предисловии автор отмечает “Так как сведения о кладах взятых из различных источников, то нельзя было держаться определенного порядка при описании кладов: отсюда вышло, что некоторые из них описаны подробно, а о других же сказано только несколько слов. Кроме того, вследствии разбросанности известий о кладах по различным сочинениям и периодически изданиям некоторые из них могли быть пропущены. На ряду со сведениями о кладах приведены также известия о находках отдельных древних монет, так как не было никакого основания их игнорировать.

ГЕОГРАФІЯ РАДОМИШЛЯ КІНЦЯ XVIII СТОЛІТТЯ

В книзі Людмили Гладиш «Ключі від міста Радомишль» я знайшов багато цікавої нової для себе інформації про наше древнє місто. Мою увагу привернув план місцевості Радомишля ХVIII століття. Він мені видався дуже знайомим. Напевно я бачив його копію ще в шкільні роки на стіні у краєзнавчому музеї (зараз там його немає). План на той час мені видався якимсь дивним і не реальним, і так пройшов повз мою увагу непоміченим. На сьогодні це знахідка для мене, за допомогою якої можливо відтворити географію Радомишля двухсотлітньої давнини.

ДОЛЯ КОРАБЛЯ

Був час, коли іменем міста Радомишля назвали корабель, який багато десятиліть покоряв моря і океані. 30 жовтня 1974 року на судноверфі німецького міста Росток біло побудовано суховантажний теплохід, який отримав назву "Радомишль". Новий теплохід підпорядковувався Дунайському пароплавству, що базується в Ізмаїлі. За конструктивними характеристиками теплохід "Радомишль", як і інші серії "Росток" – унікальний. Теплохід здатен перевозити, як штучні, так і наволочні вантажі: метал, руду, зерно, бавовну, концентрати, авто техніку та інше. Дедвейт (загальна вага усіх вантажів, що їх здатне приймати судно) "Радомишля" – 5657 тонн, осадка близько 7 метрів. Потужний сталевий корпус теплохода дає змогу працювати в складних метеорологічних умовах, район плавання необмежений.

ГЕРБ ГОРОДА РАДОМЫСЛЯ — ИСТОРИЯ

Город Радомысль основан в начале XVIII века униатами. С 1746 по 1793 гг. центр униатской митрополии на правобережной части Украины. В метрополичем местечке располагалось консистория для управления южной части епархии, духовный суд, семинария. В 1795 году после третьего разделения Польши, территория правобережной Украины и метрополичье местечко Радомысль были присоединены к Российской империи. 18 июня 1795 года была основана Волынская губерния с центром в Новоград-Волынске. Митрополичему местечку Радомысль указом императрицы Екатерины II был присвоен статус города и включен в Волынскую губернию.

ОТОЧЕНИЙ ЛІСАМИ РАДОМИСЛЬ

Кожен з приїжджих, хто побував у Радомишлі, неодмінно потім згадував, що місто мов би потопає в зелені. І справі, особливо це впадає в очі тим, хто приїздить до нас Кочерівським шляхом. Густий величний сосновий ліс тут неодмінно переходить в зелені вулиці. То ж місто не дуже можливо й розгледіти. І навіть, дивлячись з лугу чи мосту, на великому пагорбі побачиш тільки високі споруди: Свято-Миколаївський храм, водонапірну башту.

АПТЕКА МАТКОВСКОГО В РАДОМЫСЛЕ

Поселение Мыческ (ныне Мыкгород) известно с домонгольского нашествия. Из исторических свидетельств, дошедших до наших дней, которые содержат сведения о состоянии медицины и фармацевтики Киевской Руси, известно, что в народной медицине и у лекарей княжеских времен широко применялись такие растения, как полынь, ревень, крапива, подорожник, также использовали кору дуба, ясеня, деготь, смолу грязи, мел и глину. Иногда использовали и совсем экзотические компоненты: от пауков до черного таракана и гадюки обыкновенной. Радомысль возник в середине XVII столетия, здесь находилась резиденция униатских митрополитов. В 1795 году территория правобережной Украины отошла к Российской Империи. В 1797 году  Радомысль стал уездным городом самого большого уезда Киевской губернии.

ЛЬОДОВИКОВИЙ ПЕРІОД

Радомишль найстародавніше місто не тільки Житомирщини, а й усієї України. Територія міста, за даними археологічних досліджень, заселена близько 30 тисяч років тому, про що говорить досліджене влітку 1957 року Інститутом археології Академії наук УРСР під керівництвом кандидата історичних наук Шовкопляса І.Г. пізньопалеологічне населення в межах сучасного міста. На відзнаку цього було поставлено пам’ятний знак.

Той час відносять до Великого льодовикового періоду. Його лік прийшовся на 20 — 30 тисячоліття до нашої ери. Тоді льодовики покривали територію теперішньої Радомишльщини. Потім клімат став теплішим, льодовики почали таяти і в наших місцях з’явилися хвойні і листяні ліси, поля і болота. Сама назва говорить за себе Полісся. Тобто — поле і ліс. Вчені пропонують сотні гіпотез глобального потепління на планеті, тільки не активної діяльності людини, крім полювання на мамонтів, не було відмічено. А клімат ставав теплішим в сотні разів швидше ніж нині. У природи свої закони, а вчені не можуть пояснити аномальних явищ, видумують про глобальне потепління. Ці припущення охоче мусують політики, мабуть, щоб відволікти людей від більш суттєвих питань. Більшість людей чомусь вважає, що раніш в прадідівські часи, зими були більш засніжені і з сильними морозами. Особливо це видно в історичних фільмах, де руські і українські зими з глибокими снігами, закутаними до очей героїв в кожухах, з великими санями. Але як зв’язати з цим стереотипом Пушкінські рядки з “Евгения Онегина”:

"В тот год осенняя погода

Стояла долго на дворе,

Зимы ждала, ждала природа

Снег выпал только в январе."

Якщо в Росії набагато північніше перший сніг пішов тільки після нового року, то яка ж погода була у нас на Радомишильщині?

МИТЕЦЬ ЗІ СВІТОВИМ ІМ’ЯМ

В історії української культури багато імен заслужених, та на сьогодні на жаль маловідомих, неоцінених або загалом непошанованих. Так вже склалася доля нашого народу, який не маючи своєї держави, не міг належно поцінувати своїх діячів на ниві науки, культури, громадсько-політичного життя. В Україні поступово проте дуже повільно заповнюються прогалини і вибоїни в нашій національній пам’яті.

Сто років тому, 14 березня 1913 року в селянській родині в селі Чайківка Радомисльського повіту Київської губернії народився видатний зодчий, художник, скульптор, почесний член Української академії архітектури Василь Григорович Томашевський.

КРІЗЬ РОКИ І ВІДСТАНІ

У тому, що ми погано знаємо свою історію, великого секрету немає. Але історія також є одним з каменів протистояння у нашому суспільстві. Одні взагалі перекреслюють минуле, обливають його брудом, прагнуть зобразити все, що було, тільки в чорному кольорі. Вони, мабуть, чинять так тому, що не знають, як діяти у сьогоденні. Інші марно прагнуть повернутися у дні, що безповоротно проминули.

Проте дорослі і, здавалося б, цілком розумні люди, не можуть зрозуміти простої істини, що соціалізм чи капіталізм неможливо отримати у вигляді подарунку. Будь-який лад, як би його не називали, доводиться будувати самому народові, від імені якого так люблять виступати деякі горе-проводирі.

ЩАСТЯ ПО-РАДОМИШЛЬСКИ

Нещодавно довелось гостювати в гостях у давньої знайомої Зої Іванівни. Цю привітну, невисоку на зріст, рухливу, з гострим поглядом очей, жінку знає багато жителів міста. На порозі щиро вітала усміхнена господиня. І відразу потрапляєш у царство рукотворної краси. Вишиванки створені її жіночними руками. В квартирі на стінах і образах - рушники, стіл покритий велюровою скатертиною з трояндами на ній.На полицях серванта - різноманітні серветки, ліжка, застелені цілими квітучими галявинами. На ліжку незвичайна невеличка подушка з жовтими китицями. Вона зроблена з радянського вимпелу, з надписом на червоній матерії "Переможцю Соціалістичного змагання". На моє здивоване запитання - "Що це таке?", усміхаючись Зоя Іванівна почала розповідати: "Це моя улюблена подушка, я на ній відпочиваю, мені сняться добрі сни про минуле життя. Іноді й прокидатися не має бажання. 

ЮВІЛЕЇ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ 2013-ГО

1130 РОКІВ ТОМУ

У 883 р. древлянські землі, підкорені Києво-Полянським князем Олегом, увійшли до Київської держави.

560 РОКІВ ТОМУ

Під 1553 р. в історичних джерелах вперше згадується с.Буглаки.

420 РОКІВ ТОМУ

1593 р. було зроблено один з найперших інвентарних описів Радомисля.

365 РОКІВ ТОМУ

1648 р. датовано першу писемну згадку про с.Кримок.

340 РОКІВ ТОМУ

Під 1572 р. в історичних джерелах вперше згадуються Пилиповичі.

265 РОКІВ ТОМУ

1748 р. Радомисль став резиденцією уніатської митрополії.

250 РОКІВ ТОМУ

1763 р. вперше в історичних джерелах згадується с.Раївка.

245 РОКІВ ТОМУ

1768 р. наш край перебував у вирі Коліївщини.

У серпні страчено I.Бондаренка, ватажка гайдамацького загону, що діяв на Радомишльщині.

НЕЧУВАНИЙ ЗВІР

На нашій дивній планеті є не менш дивна і загадкова істота – чупакабра. Хто ж така чупакабра?  Вперше згадки про неї були зафіксовані в Пуерто-Рико ще в 1975 році. Там вона нападала на кіз, курей, кролів та ссала їхню кров. Звідти, від іспанських слів "смоктати і коза", пішла назва чупакабри. Згодом подібні випадки почали траплятися в Мексиці, США та Європі. Вважається, що чупакабра полює вночі і нападає на свійських тварин: кіз, овець, курей, собак, кролів, свиней, висмоктує кров і зникає. За свідченнями "очевидців", чупакабра –  великий монстр заввишки 130-150 см, на ногах якого по 3 великі пальці з довгими нігтями, тіло як у велетенського вовка без шерсті, але з товстою сіро-коричневою шкірою, чотири ікла в пащі довжиною 5 см, очі яскраво-червоні. Дехто описує цю істоту як двоногого динозавра, чи вказує на подібність кенгуру. В Україні про нападки істоти подібної до чупакабри з'явилися з 2009 року, повідомлення про істоту з Тернопільської області. Пізніше надходили повідомлення, що звір з'явився в Чернігівській, Запорізькій, Волинській, Житомирській областях. Йшлося про те, що невідома звірина масово знищує кролів, яких господарі знаходять задушеними, знекровленими й акуратно складеними.

 Більше ніж  сто років тому в Радомисльській повітовій газеті “Радомыслянинъ”, № 16, 6 лютого 1913 року.

(Російська Національна бібліотека м.Санкт-Петербург)

  “Нечуваний звір. На днях у селі Ляховій з’явився звірок, який завдає чимало шкоди деяким  поселенням. Він пробирається до домашніх тварин, здебільшого до свиней і овець і спотворює їм мордочки, дряпає очі. Припускають, що це кенгуру. Як вона з’явилась в наших  краях – не відомо”. Ну це ж точнісінько сучасний опис чупакабри: і дряпані рани на тілах тварин  за формою дивної тварини кенгуру – короткі передні лапи та довгі задні. За статистичними даними: село Ляхова знаходилося в 10 верствах від повітового міста Радомисль Київської губернії, на той час у селі було 30 дворів, в яких проживало чоловіків – 63, жінок – 68. Рішенням сільської ради  в 1946 році село Ляхове перейменували на Осички. По сьогоднішній день старожили зі слів своїх родичів розповідають жахливі історії про цього невідому тварину. Розгадати таємницю нечуваного звіра поки що не вдається нікому.

Олександр  Пирогов

м. Радомишль

СОБАЧЕ ЖИТТЯ

Хуртовина, котра на початку грудня вирувала Радомишильщиною. Засипала місто алькорними купами снігу. Випала двомісячна норма опадів. Радомишль і села району і до нині у сніговому полоні. Зима як завжди прийшла несподівано для наших чиновників і депутатів. Навіть сповістити про снігопади ніхто не наважився. А як сповіщати? Вже другий рік не працює ні місцеве, ні районне радіо. Місто й район опинилися в сніговому колапсі, десятки сіл і декілька мікрорайонів в місті залишились без світла і сполучення. Наш край накрило не тільки біле засніжене поле, а й люті морози впродовж грудня.

ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ

Людській пам'яті притаманно звертатися до минулого, згаду­ючи рідних, близьких. А ще ота пам'ять серця дає змогу краще зрозуміти сьогодення. Доля кожної родини — то немов крап­лина води у величезному океа­ні історії. Ясна річ, що й родовід окремої сім'ї не може існу­вати без якоїсь певної місце­вості, суспільних умов, у яких жили люди. Наші пращури знали достеменно свій родовід щонайменше до сьомого коліна. Почали цікавитися ним і тепе­рішні покоління українців. Ад­же відома істина: народ є, був і буде, якщо матиме, міцне і гли­боке коріння.

«ЧОРНОВА» 1944 року

Узимку (було це кілька ро­ків тому) ми сиділи за столом у теплій хаті, що майже на окраїні Радомишля. Зими в нас різні, і клімат явно змінюється у некращий бік. Проте за вік­ном повільно сипався пухнас­тий сніг, і все було тихо, спо­кійно.

Господар, міцний, чолов'яга, середній на зріст, рудуватий, із якимись сумними очима, повільно вів мову про своє життя. Виникає в людей іноді така по­треба відкрити душу, особливо після чергової чарчини.

ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ В РАДОМИШЛІ

Цю будівлю, облицьовану сірою плиткою, яка стоїть у центрі міста, знає кожен радомишлянин. Нині там ЗОШ №5 хоча приміщення не відповідає шкільним вимогам. Одначе – будівля давня і зберігає у своїх стінах багато таємниць.

Митрополичий будинок, нині школа №5. Фото Руслана Цілуванського 2009 рік

В XVIII столітті Радомишль розбудовувався, як столичне містечко уніатської митрополії. Цей замок побудований, як резиденція уніатських митрополитів. Зведено з 1729 по 1746 рр. митрополитом Анастасієм Шептицьким. Майже за 300 років в ньому розташовувалось стільки різних установ, що важко уявити їх кількість.