РАДОМИШЛЬ - НАШ ДІМ

пʼятниця, 22 серпня 2008 р.

ТО БУЛА НЕ ТЮРМА І НЕ КОЛОНІЯ

Мої знайомі мене часто запитують "А що то була за установа на Папірні по вулиці Кірова де вам довелося служити 20 років тому? Може тюрма чи колонія?" Для зацікавлених повідомляю не тюрма і не колонія. То була спецкомедатура №3, утворена наказом МВС УРСР №12 від 2 лютого 1987 року при райвідділі внутрішніх справ. Підпорядковувалася вона відділу виправних трудових установ УВС облвиконкому. Мета і завдання спецкомендатури нагляд за умовно засудженими, трудовлаштування і перевиховання їх. У народі цих засуджених попростому називали "хіміками". У СРСР такі комендатури створювалися здебільшого на підприємствах хімічної промисловості (і не тільки на них), тож звідти і назва. Тільки в Україні було 153 комендатури, а в області три: жіноча - на льонокомбінаті чоловіча - на "ХІМВОЛОКНІ" третя - чоловіча - в Радомишлі для будівництва і розширення машзаводу.

УРОКИ ИСТОРИИ

Как это было

«ВИДЯ, ЧТО ТОЛПА ПЕРЕД МОИМ БРОНЕТРАНСПОРТЕРОМ НЕ РЕАГИРУЕТ НА ПРИЗЫВЫ РАССТУПИТЬСЯ, Я ПРИКАЗАЛ ПУЛЕМЕТЧИКУ ОТКРЫТЬ ОГОНЬ…»

В дни 40-летия ввода войск стран Объединенного Варшавского договора в Чехословакию бывший комендант штаба войск ОВД полковник в отставке Николай Крепченко рассказывает «Событиям» подробности своего участия в беспрецедентной военно-политической операции

Владимир ШУНЕВИЧ

«События» 21 августа 2008 года

( Житомирская область)

Полковник в отставке Николай Крепченко 9 мая 2012 г

В ночь на 21 августа 1968 года жители городов и сел Чехословакии не сразу обратили внимание на мощный гул двигателей. Ведь месяца не прошло, как в этой стране закончились командно-штабные учения войск Варшавского договора под кодовым названием «Шумава», в которых приняли участие 16 тысяч военнослужащих СССР, ЧССР, Польши, ГДР и Венгрии.

Но в этот раз очевидцев поразило то, что колоннам бронетранспортеров, танков, грузовиков с белыми полосами на башнях и бортах конца-края не видно.

ПАРАДИ В РАДОМИШЛІ

Разом з епохою СРСР відійшли в минуле демонстрації трудящих, які були одним із пропагандистських елементів радянського суспільства. В народі їх називали парадами. Вони проходили повсюди, починаючи від столиці та великих міст і закінчуючи кожним районним центром. Місто Радомишль не було винятком і в ньому щорічно проходило по три паради: 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня – День Перемоги та 7 листопада – День Жовтневої революції. Паради були «добровільно-примусовими». Робітникам підприємств явка для організованого проходження в колонах була обов'язкова. Ігнорування цього заходу могло привести до позбавлення премії або інших бонусів на роботі. Для учнів 6-10 класів шкільна колона була теж обов’язкова, непослух не вітався.

КІНОТЕАТР

Кінотеатр, фото Павла Тужика 2008 р.

В центрі міста на Соборному майдані сумними вікнами центрального фасаду дивиться на витягнуту руку пам'ятника В.І. Леніну кінотеатр імені Т.Г. Шевченка. Він був побудований в 1962 році, і тепер не дарує людям те, для чого був призначений, а став просто холодним пам'ятником своєї епохи 60-80-х років ХХ століття. Його нутро зараз заповнене кількома магазинчиками, а початкова сутність-душа давно вже мертва.

СЛОВО ДО ЖИТЕЛІВ МІСТА

Кожна людина має свій дім - стареньку маленьку хатинку, чи то великий сучасний будинок, або звичайну квартиру. Всі ми є господарі своїх осель, облаштовуємо їх, робимо їх гарнішими, затишнішими. Але не кожна людина усвідомлює собі, що слово «дім» має не тільки значення «будинок», не тільки в значенні споруда із чотирьох стін з дахом зверху та з капцями в середині. Слово «дім» більш глибоке і ємке ніж здається на перший погляд. Дім не закінчується нашою оселею. Він переходить в наше подвір’я і продовжується нашими вулицями, якими ми ходимо до школи, на роботу, чи по своїх приватних справах. Наш дім – це річки та озера, ліс та луки, де ми відпочиваємо, це знайомі нам обличчя незнайомих нам людей, яких частенько зустрічаємо на вулицях нашого міста.

ІСТОРІЯ БУДИНКУ НИНІШНЬОЇ ПОЛІКЛІНІКИ НА ПРИСУТСТВЕНІЙ

Фото Павла Тужика 2007 р.

Усі ми відчуваємо, як нині зріс інтерес до історії. Не тільки до історії всесвітньої а до історії рідної країни рідного краю, свого міста чи села. В цьому інтересі простежується не просто людська допитливість. Ні, мабуть, ідеться про речі серйозніші, глибинніші основоположні для формування національного самоусвідомлення. Ми хочемо знати витоки, корені свого народу, свого роду.